Куточок поезії

Олександру Веремеєнко

Олександру Веремеєнко
Мені однаково болить,
Коли до вічності з життя
Йде сирота у самоті
Й родини повної дитя.
Весняне сонце березневе
Зерном тужавіє в землі.
А їм блакить висока неба
Очам не дасть вже глибини.
То не суттєво, скільки душ
На поминах чи похованні.
Важливо те, а чи були
З тобою поряд в мандруванні.
Це їх обличчя схуднуть вмить,
Що сміх твій більше не почують,
Що теплу руку не торкнуть,
Ідею спільну не відчують.
І саме в них твої діла
Знайдуть собі нове натхнення
І довгу путь це їх хода
Здолає впевнено здійсненням.
09/03/2017 р. Геране

Залишити відповідь