Рекомендую

З дозволу автора Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко) ми продовжуємо публікувати фрагменти її книги «І знов я влізаю в танк…» (2016) Частина 3

Radio Lemberg
Світлина від Radio Lemberg.

Світлина від Radio Lemberg.
Світлина від Radio Lemberg.
Світлина від Radio Lemberg.

ПОВНОМАСШТАБНА ВІЙНА МОСКОВІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ: НОВА-СТАРА ТЕХНОЛОГІЯ КҐБ — МАСОВЕ ЗАЛЯКУВАННЯ ЛЮДЕЙ В ІНТЕРНЕТІ

З дозволу автора Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко) ми продовжуємо публікувати фрагменти її книги «І знов я влізаю в танк…» (2016)

#читати #Забужко

▶️ https://komorabooks.com/…/i-znov-ya-vlizayu-v-tank-vybrani…/

**3**

[…]
Про те, що «Україна має розпастись на московську і европейську», я вперше почула в Берліні, навесні 2007 року від людей, які куди більше (а по правді, то й геть карикатурно!) скидалися на офіцерів штазі з голлівудівського фільму часів «холодної війни», аніж на фанів, що підійшли після вечора по автограф.

Непомалу здивована постановкою питання (моїх діловитих візаві цікавило, коли саме Україна розпадеться, а факт розпаду вони мали вже практично за доконаний!), я зробила помилку, типову для всякого «лоха з інтелектуалів» при так званій «вербовці втемну», — заходилась тут‐таки, з келихом вина в одній руці й авторучкою, якою перед тим підписувала книжки, в другій, пояснювати тим двом (…), як глибоко вони помиляються, — сіяти, так би мовити, зерна правди в їхні застебнуті на всі ґудзики душі.
[…]
Моя «персональна війна» почалася пізніше — 27 травня 2008 — і це було вже, в інформаційному еквіваленті, цілком рівноцінно пробудженню під «Градами».

Того дня в себе на блозі на «Українській правді» (…) я написала, що думаю про позачергові вибори мера Києва — від 1990‐х, либонь, перші в нас, що проводилися повністю за московськими технологіями, про що тоді виборці ще, звісно, не здогадувалися, але те, що «нас держать за бидло», в ході шалено аґресивної, «танком по мізках», кампанії відчули всі, — і діагноз, який я поставила в своєму дописі (він називався «Зневажена честь Києва») цілому українському політикуму навзагал (…), — відсутність державницького мислення та зневага до країни й народу, чиїм політичним представником формально вважаєшся, — сам по собі мав би бути сигналом тривоги: це вже симптоматика таки повністю «соціопатичної» влади «московського типу» («вірусу», що рветься «правити організмом»).

Власне про такий сигнал мені і йшлося. Але от того, що пора
реальної, нефейкової свободи слова в Україні вже скінчилася, бо «вірус» уже взяв під контроль останню «зону свободи» — український сеґмент інтернету, — я тоді ще не знала…

Це взагалі була на той час нова, невідома не лише в Україні, а й на Заході (де її застосування вийшло на яв щойно під час нашого Евромайдану) московська воєнна технологія — «фабрика тролів», призначена для зачистки віртуального простору від «незгодних з лінією партії».

Армія «ополченців», озброєних клавіатурою, штабною методичкою й тою обов’язковою моральною патологією (дехто з західних психіатрів уважає її різновидом психопатії), що дозволяє годинами засипати незнайомих людей так званою «поштою ненависти», не відчуваючи при цьому жодного душевного дискомфорту.

Під статтею «Зневажена честь Києва» провели свою «дебютну» кібератаку ті, кого згодом (коли вони зробились надто вже аґресивно помітними на всіх провідних українських сайтах) стали називати «юлеботами» — кібернайманцями штабу Тимошенко. Уточню, що кібератака — це не просто флуд (за кілька годин «коментарі ненависти» заповнили майже 30 сторінок, потім адмін трохи почистив), — це цілеспрямовано розігнаний флуд «чорної енергії», сеанс копролалії, як у хворих на синдром Туретта: з матом, прокльонами, сексуально‐садистичними фантазіями, сласними катівськими описами, що і в якому порядку слід зробити з автором, його предками, нащадками, тощо, тільки, на відміну від «туреттчиків», сеанс цілком контрольований — «технологічно зімітоване» божевілля. На душевно здорову людину (а надто непідготовлену!) таке «бомбардування» робить враження, рівнозначне тому, як коли б її «в реалі» на кілька годин замкнули в палаті з небезпечними біснуватими, і саме на таку реакцію (психологічний шок) ця зброя й розрахована — це різновид терору, невіддільний від діяльности всіх терористичних організацій. І терористичних держав також.

І ось це відкриття потрясло мене того дня куди дужче, аніж емоційна ініціація «новачка», чий блог неждано‐негадано обертається на віртуальну камеру «одержимих бісами»: я «впізнала методичку» — і цю «методичку» придумали зовсім не в БЮТі: саме так — цим самим прийомом і, головне, цими самими словами (мова, мова — ось що завжди зраджує мовця, покажіть мені текст — і я складу вам «портрет автора»!) в 1970–80‐х роках тероризував українських дисидентів КҐБ СРСР. Тільки тоді аноніми дзвонили «об’єктам спецнагляду» по телефону, а тепер з’явився інтернет. І була на світі тільки одна терористична держава, яка продовжувала жити за тими самими правилами, і за тією самою психологічною канвою (впровадження в публічний дискурс «мови ненависти» і каналізація її на адресу всіх, хто «не поклонився Великому Вождю») — уже привела в себе до влади в 2000 році й змусила електорат полюбити свого чекістського Ґолема…

Так 27 травня 2008 року я навіч побачила Зло як індустрію штучно індукованого божевілля.

Побачила, що це робота ФСБ (попри підкреслену україномовність «туреттчиків»), і що воно для чогось «розкручує» мою країну на «дочірню» диктатурку — подразнюючи, мов натискаючи на кнопки, ті масові емоції, з котрих після Першої світової в низці европейських соціумів зродився фашизм.
[…]

Залишити відповідь