Для мене ти не Джомолунгма
І не провалля вниз зі скелі.
В тебе занурююсь по вуха,
Як в море, де тримають хвилі.
По квітах в краплях дощових
Дрижать хмаринки білосніжні.
Тебе торкаюсь, як води,
В ній легко потопає ніжність.
Ти океану вал дев’ятий:
Здіймаєш камені та воду.
Ти незалежністю холодний
Та штормом руйнівний в негоду.
Я ж знаю штиль і теплий бриз,
Дрібний пісок між пальців ніг..
Не кубок, не трофей, не приз,
Ти шкіра, подих, перший крик.
По лоскутках з себе здираю
Ту шкіру, стрічками тонкими,
Від болю й щастя завмираю,
Бо покохати – відпустити.
15/07/2017 р. Геране
