Куточок поезії

***

Буває, жалію тебе до сліз:
Роботи до біса і вік не юнацький,
Минулого помилки смикають вниз
Та натовп дуреп підштовхує впасти.

В тобі каяття довірливих душ,
Бо вислухав кожну уважно, терпляче.
У зморшках не дичок гіркущих, а груш
Медові промінчики, світлі, гарячі.

Буває, ненавиджу тебе, як біль,
Що тіло катує, вимотує душу,
Ти вітер до бурі, виламуєш крил
Плече нетреноване, в “хочу” від “мушу”.

Самотність свободою міцно п’янить,
Кохання вразливе, зголодніле нутром,
То вибір – почати або зупинить,
Круглішати гроном, височити стеблом.

Стає перегноєм квіток романтизм
В дощах між сезонів питань побутових,
Перегоряє, як у полум’ї хмиз,
Відвертість надій та мрій підліткових.

Я бачити світ через очі твої
Бажаю! То відкривай і буде все видно.
Я хочу щасливою бути, навчи!
То будь, це в тобі, я геть не потрібен.

25/07/2018 р. Геране

Залишити відповідь