***

Награвся вдосталь, насміявся,
Натішився до слів “набридла”..
Я привід дала? Нав’язалась?
Я щось просила до огиди?

То від початку? Чи здобула?
Крім мене більш ніхто не винний..
Я роздивлялась пильно руни
І додавала в крила віри.

А хмари зверху неймовірні,
Як океану вільні хвилі,
Там мало кисню і тяжіння,
Від швидкості вібрує пір’я.

Яскравий холод і самотність,
Все гостре, як гірські вершини,
Сором’язливість зникла, скромність,
Вражають барви після зливи.

Всі зламані падінням кістки,
Густіє кров’ю піднебіння,
В очах ні зірочки не блисне,
Заводить розум пульс щосили.

Продрався перший вдих крізь крики,
З-під пазурів жовтенька юшка
Стікає стежкою на криги,
Ще рух, ще крок, ось так, потрошку..

Мені не допоможуть ліки,
І час ні краплі не цілитель,
Вже можуть кліпати повіки,
Виразно чути свіжий вітер.

04/08/2018 р. Геране