***

Мені так соромно і смішно,
Що мала думку, ніби я
Тобі подобаюсь хоч трішки,
Цікава, крапельку своя.
Що є теперішнє, майбутнє,
Домівка спільна і малий,
Що я, мов квітка незабутня,
Що ти не марення, ясний.
А ти лише притримав вогник
Зігріти пальці, пульс штовхнуть,
Горнятко кави, щирий звабник,
Не пробудитись, не заснуть.
На двох широким теплим пледом
Укрив надвечір, пригорнув,
Цілунок в скроню свіжим медом,
Під бік калачиком звернув.
Я призвичаїлась раптово:
У річку з гойдалки – шубовсть,
Але пірнула в ополонку,
Холодну кригами до млості.
Ліс заповідний здичавів,
У спину оплески кикимор,
Ніде ніхто не завинив,
То віддзеркалення довіри.
За полум’ям твоїм іду,
Жар випромінення по шкірі,
Вже загубила? Ще знайду?
До мене крок? До тебе прірва?
Цинізм у ввічливість вдягає
Сумного досвіду прокази,
Я не одужаю, ти знаєш,
А може знав про то одразу.
27/08/2018 р. Геране