Куточок поезії

***

А жалітись – нема кому.
Шизофренія абсолютна.
У віртуальності труну
Фасади вимощені струнко.
Розбавити, розчути б сенс
Життя чужого до оскоми.
І спогадів мільйони лез
Рукописом стопити в комин.
Віршів оголеність струсить
Пшоном синицям в годівничку.
І щоб не знати та не снить
Шкідливої позбутись звички.
Емпатії сточить тату.
Оману слів в шипи акацій.
Примари усмішок, отрут
Несуголосності вібрацій.
У первоцвіти прорости б,
Від ран пелюстка до пелюстки.
І отвір зради затулить
Водою мерзлою до луски.
20/02/2021 р. Геране

Залишити відповідь