Куточок поезії

***

Сіль на нашій шкірі.
Займатись коханням в горах під дощем,
У морі нічному під сяйвом зірок,
Не знати, що буде, радіти, що є,
Сіль шкіри збирати, як бджоли пилок.
Цю пристрасть ні врода, ні юність, ні час,
Сама випадковість в собі прихистила.
Як банківський шифр, єдиний, на раз,
Він кліперу щогла, вона є вітрила.
І то не про власність: ти мій, ти моя,
То душ зголоднілих симетрія спраги.
Не відпускає, вертає задля
Допити узвар перестояний, браги.
Раптових побачень веселки ясні,
Прикмети, листи, віршовані, в прозі,
І гнів суперечок до сказу і сліз,
Готелі, дзвінки та ображені пози.
В стосунках шукати себе, не когось,
Бентежитись вадами, звичками, словом,
Тікати від щастя, не чути погроз,
Не вибачати непевність ніколи.
У візерунку мережива мрій
Ми нитки тонкі, короткі чи довгі,
В розлуці так спогади гостро гіркі,
І втративши тільки, второпати, хто ми.
08/04/2019 р. Геране

Залишити відповідь