***

А доля прихильна до тих, хто чекає,
Хто віри пелюстки від вітру укрив.
Чомусь збайдужів, чогось не цікава,
Мов голки морозу болючі в стеблі.
А випадок гостем до тих, хто надії
У серці жариною ніжно зберіг.
Чогось непривітний, ощадливий милий,
Мов темряви саван поглинув зірки.
А всесвіт вимощує фрески мозаїк
Для тих, хто у справі випалює сум.
Такий втаємничений, гостро мовчазний,
Коней переляканих випустив грум.
А зустріч трапляється з тим, хто потрібний,
В замріяних щиро, в метою палких.
Криниця під тиском, невидним, глибинним,
Воду кришталеву пускає в струмки.
А вітер у гавань веде кораблі
Тому, хто вітрила розкрив необачно.
І степом бринітиме бронзовий дзвін,
Хто сміх до металу розплавив із плачем.
Тобі співчуваю: ні часу, ні сил
Не маєш до волі, снаги та бажання.
І дякую щиро, існуєш що ти,
Натхнення і спрагу даєш віршуванню.
29/04/2019 р. Геран