Буває, як вода, людина:
Холодна, крижана до сказу.
Її торкнутись на хвилину –
Пірнув і випірнув одразу.
Вона чудова гартуванням.
Мить на добу, не крихти більше.
Тепло висмоктує останнє.
Крізь неї себе бачиш ліпше.
Є люди теплі, як помиї:
В їх струменях комфортно, тихо.
І мерзнеш тільки, як по спині
Краплини висихають лихо.
Вони, що є, що їх нема.
Ні радості, ні суму в слід.
Без них не літо, не зима,
І хто зна, полишив де їх.
А є вода гаряча, гейзер:
Судинами до серця гріє.
Така людина, наче крейсер,
Веде собою, вік жаріє.
В полярну ніч їх погляд сильний
Дає надію дочекатись
Світанку променів живильних,
З падінням кожним підійматись.
07/05/2017 р. Геране
