Куточок поезії

***

Мені ні крихти не болить –
Крізь тіло вільно ходить вітер.
Не кожному так таланить –
Свого у всесвіті зустріти.

Дубів кремезні плечі-гори
Навкруги сонячних стовпів,
Їх промінь теплий та прозорий
Здіймає роси від землі.

Словами-пальцями торкнувся
Кісткових клавіш на роялі,
Мелодія у відгук струмом
Прадавнім, щирим та безкраїм.

Дощами омиваю страх,
Згортаю пелюстки у повінь,
Горнусь, як квітка лісова
У сонячні твої долоні.

Самотності як не було.
Ця мить багаттям в люту зиму.
Вразлива квітка та зерном
Незламна в вічності та сильна.

17/07/2017 р. Геране

Залишити відповідь