Та йди, благаю, вже іди!..
Твоя любов мене втомила.
Як книга, читана до дір,
Життя амеби швидкоплинне.
Не клич, не слухай, не дивись,
Не лізь у душу запитанням,
Отямся, прошу, та спинись,
Якби хотів чого, зізнався б.
Що можу, власне, відповісти?..
Пробач за клопіт. Вже іду.
Як серце думкою спинити?
Ти, може, знаєш? Я спиню..
На тебе гніватись катма
Причини, навички, бажання.
Ти кров легенів, стовп хребта:
Лиш можна вирвати й зламати.
З тобою сни би роздивитись,
Розслухать, вилити під лози,
І як білизну зняти шкіру,
Віддати блискавкам під грози.
Бо пам’ятають пальці добре
Твоєї зачіски чебрець,
Вологість шиї, пружність ребер,
Їм не поясниш, що кінець.
Буває, що живуть і так:
Весна та осінь не різняться.
Ти як кульбаба крізь асфальт,
Як едельвейс на скелі вранці.
16/09/2017 р. Геране
