Куточок поезії

***

Тебе ковтаю наче кисень
Гірським шляхом крізь непритомність,
До холоду байдужа, тиску,
Що глухо барабанить в скроні.

Від тебе нудить, як від болю
Цілодобових катувань,
По шкірі репанки солоні,
Язик присохлий від благань.

Дні порожнечею гулкі,
Як прірва ночі беззіркові,
Ти спазм пологами тугий,
Ти мудрість, мужність дострокові.

Ненавиджу тебе в собі,
Лютуюсь через себе в тобі,
І знов хапаю мотузки,
Стискаю вузлики до крові.

Чи ти відпустиш, чи сама
Зірвусь зі скель в блакитне море.
Якби ж то знати – не дарма,
Що за спіраллю йду, не колом.

26/06/2018 р. Геране

Залишити відповідь