Мартин Брест
Стискає воїна самотність,
Холодна, темна, наче космос,
Вразливість світу, ілюзорність,
І як чужий тремтінням голос.
У фейерверках на свята
Ти чуєш обстріли північні.
Жорстка підлога і вуста
Збіліли люттю іронічні.
У тексти шквалом біль і сум,
Дієвий страх, різку незгоду..
Вковтнути б з друзями та струм
Відчути гаряче зісподу.
Твоя дитина та й онук
Не будуть погляд опускати
На дорікання, що до рук
Земля дарунком. Ні! Від тата!
На трасі зупиниш автівку,
Цигарки дим шматками вип’єш,
Згадаєш дописів уривки
Війни щоденника та вирвеш
Утому, відчай, хвилювання,
Відповідальність всім за все,
Бо віра – не переконання,
Вона у серці просто є.
29/01/2018 р. Геране
