3.05 була річниця смерти Джеймса Мейса, 13-го – буде річниця самогубства Хвильового. Добрий привід нагадати, як мало ми досі знаємо про них обох – і про те, що їх пов’язує (а в кінцевому підсумку, про себе самих).
Читаймо цю книжку. Уважно, з олівчиком.
І не забуваймо, що “решительное усиление борьбы против враждебной Коммунистической партии и советскому народу идеологии национал-коммунизма” і досі “является первоочередной задачей” для всіх, кого в глибині душі трясе і тіпає від “отрыва Украины от Союза ССР” (с), всі залапковані цитати – з листа “українського Суслова” В. Є. Маланчука до ЦК КПУ 1973 р., яким проголошено було курс на боротьбу з націонал-комунізмом).
Потім, у 1991-му, вони відмовились і від комунізму (хоч Марксового, хоч Ленінового зразка), з легкістю замінивши партсекретарів підконтрольними собі “батюшками”, – аби лиш зберегти при владі ту незмінно-головну імперську структуру, на яку першим вказав пальцем Хвильовий як на яйце з Кощієвою смертю: ЧК (ГПУ-НКВД-МГБ-КГБ-ФСБ…). Сьогодні вони однаково розкручують своїх кишенькових “лівих” і кишенькових “правих”, періодично влаштовуючи між ними “бої Пекале і Тиндале”, щоб у вихорі зміни масок ніхто не розгледів, де насправді міститься “диявольський офіс”…
Такі книжки, як Мейсова, пишуться й видаються – для ясности колективного зору.
(А про решту читайте – в “Повісті про санаторійну зону” М. Хвильового: якраз ідеальне карантинове чтиво для умов “гібридної” війни…)
